Вітишин

 Іван Васильович

































Народився 14 вересня 1976 року в селі Велика Лука, там і  пройшли його найкращі роки дитинства.

 
 Ще вчора тобі сонечко світило,

 У карі очі сіяло тепло.

 Тобою мати дуже дорожила,

 Тобі сорочку вишивала на добро.

 А доля, так вона розпорядилась,

 Загасла свічка, серце вже не билось.

 Загинув наш Іван у тяжкий час,

 Віддав своє життя за кожного із нас.

 Пече, ятрить у серці рана дико,

 Це плаче за Іванком мати гірко,

 Сумує кожен день сестричка Люба,

 Не вірить Надя, що брата вже не буде…

 Так часто плаче Люба серед ночі,

 Слова Івана згадує пророчі.

 Ніхто навіть не думав з ним прощатись,

 А він казав: “Ви мною колись будете пишатись…”

 

 
 
 
















            
        Весь вільний час Іван проводив у селі, у колі рідних та друзів.

Навчався в школі № 8 міста Тернополя, тому що батьки переїхали жити у Велику Березовицю.

Закінчив ТВПУ № 4 імені Михайла Паращука.

Всі знали Івана доброю, чуйною та працьовитою людиною.


Не склалося його подружннє життя, але на світ з’явилися три донечки — Леся, Марічка та Софійка, яких він безмежно любив.




    Влітку 2014 року Івана мобілізували до війська.

 Бойове злагодження проходив на полігонах Львівщини.

В той час його друг і односельчанин Іван Кренцель служив контрактником у Станиці Луганській, тому Іван сказав: “Мій товариш воює, а я сидітиму вдома? Якщо з ним щось трапиться, я собі цього не пробачу”.

 В жовтні Івана Вітишина відправили захищати Україну на передову — спершу в Костянтинівку та Піски на Донеччині, потім — у Донецький аеропорт. Іван служив у десантних військах.

 Постійно тримав зв’язок із рідними і близькими, який  17 січня 2015 року обірвався. Родина жила в невідомості, було дуже важко.

Про те, що Івана немає серед живих, родина дізналася з відео сепаратистів

В останні хвилини життя він дивився на фотографію своїх доньок.

Саме по цьому фото, із відео сепаратистів, родина дізналася, що Івана немає серед живих. Ще тяжче було очікування тіла сина, яке тривало майже місяць, для матері Марії Михайлівни, вчительки Острівської школи.

Прощальна літургія відбулася















 19 лютого 2015 року в смт Велика Березовиця, поховали Івана Вітишина на кладовищі в рідній Великій Луці.


















21 січня 2015 року на 38 році життя в Донецькому аеропорту перестало битися серце молодого воїна.

 Друзі зі сльозами на очах згадують хлопця як мужнього бійця, який не раз рятував побратимів.

Зберігав дух побратимства.






 




“Під час оборони Донецького аеропорту Іван не втрачав сили духу, підтримував хлопців, — згадує побратим Героя, “кіборг” Віктор із Луцька. — Залізо плавилося, бетонні стіни падали, а ми стояли. Якби не Іван — давно б зламалися”.


Іван Вітишин  — боєць 80-ої аеромобільної бригади — посмертно нагороджений орденом  «За мужність ІІІ ступеня»








та волонтерською нагородою «Народний герой України».



В пам’ять про героя  на фасаді будинку, де жив Іван  у Великій Березовиці та  на фасаді Тернопільської ЗОШ № 8, де навчався, прикріплені меморіальні дошки.








Пам’ятні урочини на день народження Івана Вітишина 14.09. 2015 р: панахида й освячення дошки на фасаді Тернопільської ЗОШ №8, де навчався.