Тернопільський район утворений в 1966 році згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР №10/12 від 8 грудня 1966 року. До того часу територія району входила частинами до складу суміжних районів області, а саме: Козівського, Зборівського, Збаразького, Підволочиського, Теребовлянського.
Район знаходиться в межах Волино-Подільської височини і є одним з найбільш ранніх в історії заселення краю. Людина з’явилась тут в епоху раннього палеоліту (пізньоашельська фаза) – більше 200 тис.років тому, про що свідчить палеолітична стоянка біля с. В. Глибочок, під час досліджень якої були виявлені різноманітні кремінні вироби того часу.
В епоху бронзової доби ІІ тисячоліття до н.е. на території району зафіксовані пам’ятки архітектури шнурової кераміки та культури. Найбільший ливарний центр того часу знаходився біля с.Мишковичі.
Починаючи з VІІ-Х століття до н.е. на території Західного Поділля відбувається експансія скіфського кочового елементу. На території району виникає достатньо велика кількість різноманітних поселень, мешканці яких займались землеробством.
В перших століттях нової ери територія краю була заселена ремісниками черняхівської культури. Поселення того часу зафіксовано біля сіл Біла, Дичків, Лозова, Чернелів-Руський, Чистилів.
Відомий археолог, уродженець Тернопільського району Ігор Ґерета тривалий час — понад чверть століття — досліджував могильник Черняхівської культури (ІІ-IVст.) поблизу села Чернелів-Руський. Саме тут було відкрите унікальне поховання місцевого вождя черняхівського племені. У місцевих курганах ховали справжніх велетів — знайдені скелети досягали 2 м, що є великою рідкістю в антропології. Крім того, на території району проводилися дослідження стоянок епохи середнього палеоліту, мустьєрської, мезолітичної епох, було також знайдено пам’ятки культури та поселень скіфського періоду.
Більшість писемних згадок про найбільші населені пункти Тернопільського району датується XV-XVI століттями. У XV ст. найпершими згадуються смт. Великі Бірки та с. Чернелів-Руський (1410), с. Баворів (1439), с. Скоморохи (1450), с. Долішній Івачів та с. Лозова (1463), с. Петриків (1458), с. Буцнів (1464), с. Малий Ходачків (1464), с. Почапинці, с. Довжанка та с. Велика Лука (1473), смт. Велика Березовиця (1474), с. Товстолуг (1482). Районний центр — Тернопіль (Тарнопол’є) уперше згадується у 1540 році.
Район розташований у центральній частині Тернопільської області, яка відноситься до лісостепової зони України.
До складу району входять два селища міського типу, 54 сільських населених пунктів. Територія району становить 749,11 кв.км, (5,4% території області) і має неправильну конфігурацію. Протяжність її з півночі на південь становить 38 км, із сходу на захід 32 км.
Сучасний рельєф району утворився в умовах інтенсивного підняття місцевості та процесів глибинної водної ерозії, головну роль у його формуванні відіграли річкові та поверхневі текучі води. Вони створили річкові долини, балки, яри. Днища долин заторфовані.
Рельєф району представлений двома комплексами – Тернопільська структурно-пластова рівнина і Товтрова гряда, в якій зосереджені зсуви і обвали.
В результаті карстових процесів утворились блюдцеподібні западини, кар’єри, заповнені вапняками і пісками.
Загальна площа Тернопільського району становить 74 911 га.
Ховають у собі славетну минувшину Тернопільського району мовчазні могили, кладовища, поховання, пам’ятники видатним особистостям, церковні храми, палаци, музеї. Збереглися до сьогодні пам’ятки архітектури, що датуються XVI – XVII ст.
На території району є дві історичні пам’ятки архітектури колись всесоюзного, а нині загальноукраїнського значення: знаменитий класицистичний графський палац Потоцьких у Плотичі, збудований у 1720 році, з парком площею 10 га, заснованим в XIX ст. та старовинний костел і церква Іоанна Предтечi (1597 р.) у Баворові, які є найстарішими храмами в Тернопільському районі.
Район знаходиться в межах Волино-Подільської височини і є одним з найбільш ранніх в історії заселення краю. Людина з’явилась тут в епоху раннього палеоліту (пізньоашельська фаза) – більше 200 тис.років тому, про що свідчить палеолітична стоянка біля с. В. Глибочок, під час досліджень якої були виявлені різноманітні кремінні вироби того часу.В епоху бронзової доби ІІ тисячоліття до н.е. на території району зафіксовані пам’ятки архітектури шнурової кераміки та культури. Найбільший ливарний центр того часу знаходився біля с.Мишковичі.
Починаючи з VІІ-Х століття до н.е. на території Західного Поділля відбувається експансія скіфського кочового елементу. На території району виникає достатньо велика кількість різноманітних поселень, мешканці яких займались землеробством.
В перших століттях нової ери територія краю була заселена ремісниками черняхівської культури. Поселення того часу зафіксовано біля сіл Біла, Дичків, Лозова, Чернелів-Руський, Чистилів.
Відомий археолог, уродженець Тернопільського району Ігор Ґерета тривалий час — понад чверть століття — досліджував могильник Черняхівської культури (ІІ-IVст.) поблизу села Чернелів-Руський. Саме тут було відкрите унікальне поховання місцевого вождя черняхівського племені. У місцевих курганах ховали справжніх велетів — знайдені скелети досягали 2 м, що є великою рідкістю в антропології. Крім того, на території району проводилися дослідження стоянок епохи середнього палеоліту, мустьєрської, мезолітичної епох, було також знайдено пам’ятки культури та поселень скіфського періоду.
Більшість писемних згадок про найбільші населені пункти Тернопільського району датується XV-XVI століттями. У XV ст. найпершими згадуються смт. Великі Бірки та с. Чернелів-Руський (1410), с. Баворів (1439), с. Скоморохи (1450), с. Долішній Івачів та с. Лозова (1463), с. Петриків (1458), с. Буцнів (1464), с. Малий Ходачків (1464), с. Почапинці, с. Довжанка та с. Велика Лука (1473), смт. Велика Березовиця (1474), с. Товстолуг (1482). Районний центр — Тернопіль (Тарнопол’є) уперше згадується у 1540 році.
Район розташований у центральній частині Тернопільської області, яка відноситься до лісостепової зони України.До складу району входять два селища міського типу, 54 сільських населених пунктів. Територія району становить 749,11 кв.км, (5,4% території області) і має неправильну конфігурацію. Протяжність її з півночі на південь становить 38 км, із сходу на захід 32 км.
Сучасний рельєф району утворився в умовах інтенсивного підняття місцевості та процесів глибинної водної ерозії, головну роль у його формуванні відіграли річкові та поверхневі текучі води. Вони створили річкові долини, балки, яри. Днища долин заторфовані.
Рельєф району представлений двома комплексами – Тернопільська структурно-пластова рівнина і Товтрова гряда, в якій зосереджені зсуви і обвали.
В результаті карстових процесів утворились блюдцеподібні западини, кар’єри, заповнені вапняками і пісками.
Загальна площа Тернопільського району становить 74 911 га.
Ховають у собі славетну минувшину Тернопільського району мовчазні могили, кладовища, поховання, пам’ятники видатним особистостям, церковні храми, палаци, музеї. Збереглися до сьогодні пам’ятки архітектури, що датуються XVI – XVII ст.
На території району є дві історичні пам’ятки архітектури колись всесоюзного, а нині загальноукраїнського значення: знаменитий класицистичний графський палац Потоцьких у Плотичі, збудований у 1720 році, з парком площею 10 га, заснованим в XIX ст. та старовинний костел і церква Іоанна Предтечi (1597 р.) у Баворові, які є найстарішими храмами в Тернопільському районі.
А село Буцнів відоме на всю Україну церквою Непорочного зачаття (1598), з чудотворною іконою Пречистої Діви Марії та справжнім шедевром архітектурного будівництва — арковим залізничним мостом, який уже більше ста років об’єднує береги Серету.
До найстаріших церковних храмів у районі слід вважати також церкву в с. Шляхтянці, що споруджена на місці каплички, і датується другою половиною XVII ст.
У с. Грабівці зберігся панський маєток від 1891 року.
Напевно, немає такої людини у нашій області, яка б не знала про це чудотворне місце, що причаїлося на околиці села Острів біля берегів Серету. Сюди приходять, щоб помолитися, зачерпнути смачної джерельної води, вдихнути благодатного повітря, відпочити від гамору світу у цій воістину райській тиші.
Переказують, що тут у минулому столітті бідній дівчині-пастушці з'явилася Матір Божа. Вода Із святого Острівського джерела, що заструменіла на тому місці, має власти¬вість оздоровлювати тих, хто приходить сюди з вірою. Є свідчення, що завдяки цій воді люди зцілювалися навіть від раку.
Із вдячності за оздоровлення своєї доньки одна графиня колись поставила тут фігуру Матері Божої. У радянські часи комуністи знищили фігуру і не допускали лю¬дей до джерела, але наприкінці 1989 року сюди почали приходити мешканці з навколишніх сіл та міст на Служби Божі, які підпільно відправляли священики. З відродженням церкви з'явилася можливість відродити це святе місце.
Над очищеним джерелом поставили нову фігуру Матері Божої, зробили накриття. Нині біля Острівського джерела є капличка, східці нижче ведуть до купелі, неподалік — Хресна дорога.
На Марійські свята та у травні тут відправляють молебні, в неділю перед Успінням Пресвятої Богородиці – Святу Літургію, так званий відпуст, на який, як правило, пішки приходять прочани з Тернополя, Буцнева, Великої Березовиці, з інших сіл та міст області, а то й інших областей України. Так з маленького джерела з року у рік тут постає своєрідний Марійський центр. А понад усе нині мешканці Острова та місцевий парох о. Мирослав Богак мріють про те, коли на цьому місці постане Духовний комплекс, куди зможуть з'їжджатися люди з усієї України, щоб зцілятися тілом і душею. Нині біля джерела триває спорудження церкви Святої Софії.
Звичайно, найбільшим духовним центром у Галичині є Зарваниця, проте Острів люди уже давно називають "Другою Зарваницею". І це невипадково, адже ця місцевість і все, що на ній робиться, перебуває під особливим покровом Пресвятої Богородиці. Приходьте сюди якнайчастіше – і порухами своєї душі ви обов'язково відчуєте особливу Божу благодать, яка панує довкола Острівського джерела.
У с. Грабівці зберігся панський маєток від 1891 року.
Напевно, немає такої людини у нашій області, яка б не знала про це чудотворне місце, що причаїлося на околиці села Острів біля берегів Серету. Сюди приходять, щоб помолитися, зачерпнути смачної джерельної води, вдихнути благодатного повітря, відпочити від гамору світу у цій воістину райській тиші.
Переказують, що тут у минулому столітті бідній дівчині-пастушці з'явилася Матір Божа. Вода Із святого Острівського джерела, що заструменіла на тому місці, має власти¬вість оздоровлювати тих, хто приходить сюди з вірою. Є свідчення, що завдяки цій воді люди зцілювалися навіть від раку.Із вдячності за оздоровлення своєї доньки одна графиня колись поставила тут фігуру Матері Божої. У радянські часи комуністи знищили фігуру і не допускали лю¬дей до джерела, але наприкінці 1989 року сюди почали приходити мешканці з навколишніх сіл та міст на Служби Божі, які підпільно відправляли священики. З відродженням церкви з'явилася можливість відродити це святе місце.
Над очищеним джерелом поставили нову фігуру Матері Божої, зробили накриття. Нині біля Острівського джерела є капличка, східці нижче ведуть до купелі, неподалік — Хресна дорога.На Марійські свята та у травні тут відправляють молебні, в неділю перед Успінням Пресвятої Богородиці – Святу Літургію, так званий відпуст, на який, як правило, пішки приходять прочани з Тернополя, Буцнева, Великої Березовиці, з інших сіл та міст області, а то й інших областей України. Так з маленького джерела з року у рік тут постає своєрідний Марійський центр. А понад усе нині мешканці Острова та місцевий парох о. Мирослав Богак мріють про те, коли на цьому місці постане Духовний комплекс, куди зможуть з'їжджатися люди з усієї України, щоб зцілятися тілом і душею. Нині біля джерела триває спорудження церкви Святої Софії.
Звичайно, найбільшим духовним центром у Галичині є Зарваниця, проте Острів люди уже давно називають "Другою Зарваницею". І це невипадково, адже ця місцевість і все, що на ній робиться, перебуває під особливим покровом Пресвятої Богородиці. Приходьте сюди якнайчастіше – і порухами своєї душі ви обов'язково відчуєте особливу Божу благодать, яка панує довкола Острівського джерела.
.gif)
.jpg)
