Степан Алич народився 8 червня 1946 р. в с. Серединки Тернопільського району. Через нещасний випадок десятирічний хлопчик зазнав важкої травми і на все життя залишився прикутим до ліжка. Відтоді закінчилося його дитинство й життя перейшло в інший вимір, інший світ, так не подібний на світ його ровесників.

    Згодом лікарняні палати замінили на довгі роки палати санаторію у Бережанах. Незважаючи на вирок долі, Степан утверджувався в тому нелегкому житті, як людина: вчився, пізнавав світ, людей.

    Здавалося б, що зла доля позбавила його вибору, прирекла на вічне каліцтво. Та не скорився юнак. Люди, які оточували його у ці нелегкі роки, посіяли в душі надію, що згодом переросла на мрію стати письменником.

    Після перебування у Бережанах сімнадцятирічного Степана перевели у Підгорецький будинок інвалідів, де він пробув до 1976 р. У Підгірцях він побачив на сторінках районної газети свої перші публікації: слово стало його долею.

        Згодом Степана перевели у Петриківський будинок престарілих та інвалідів. Сюди до нього майже щодня приходили нові друзі – Марія Балицька, Олег Герман, Ярослав Гевко, члени обласного клубу творчої молоді “Сонячні кларнети”.

    Працював поет багато і натхненно, його вірші були надруковані в “Молоді Україні”, “Літературній Україні”, журналах “Жовтень”, “Україна”, альманасі “Поезія” і, звичайно, у “Вільному житті” та “Ровеснику”. Збірка поезій “Сяйво благословенне” вийшла після його смерті у 1988 році.

        Помер письменник 13 жовтня 1984 р.

        Степан Алич назавжди залишився несхитним, нескореним перед найстрашнішими бурями життя.