Будзиновський Вячеслав Титович (псевдонім Недоля В.; 30 січня 1868, с. Баворів, нині Тернопільський район — 14 лютого 1935, м. Львів) — галицький український політик, публіцист, історик і популяризатор; один із засновників Української Радикальної Партії, потім — УНДП. 
    Народився 30 січня 1868 року в с. Баворів (Тернопільський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, тепер Тернопільського району на Тернопільщині, Україна) в сім'ї вчителя.
    Початкову школу та гімназію закінчив у Львові. Навчався на природничому відділенні філософського факультету Львівського університету. 21 березня 1889 р. відрахований за організацію зборів студентів Львова 8—9 березня у міській ратуші. Продовжив навчання на медичному факультеті університету у Відні. Тут познайомився з багатьма учасниками товариства «Січ», поглиблював свої знання з економіки, політології, соціології.

    У 1890 р. видав у Львові науково-публіцистичну брошуру «Культурна нужда австрійської Русі». На неї написали свої рецензії: Володимир Охримович («Народ» — 1891, ч. 20—21), Іван Франко («Народ» — 1891, ч. 23). Протягом 1893–1894 у «Народі» публікує ряд актуальних праць, веде полеміку з польською шляхтою, з «москвофілами». Гарний розголос мала публікація в ЗНТШ «Аграрні відносини Галичини» (1894).

    З упадком журналу «Народ» (після смерті Михайла Драгоманова) редагував органи Української Радикальної Партії — газети «Громадський голос» та «Радикал».

    В. Будзиновський зі своїми ідеями «іде в маси», за що його 1 квітня 1896 р. був заарештований у Тернополі. Звільнений після двотижневого голодування, зустрівся з гімназійним товаришем Осипом Маковеєм, який запропонував приїхати до Чернівців редагувати газету «Праця» (саме в ній у 1897 р. завдяки В. Будзиновському з'явилися перші новели Василя Стефаника).

    Після ліквідації газети «Праця» Будзиновський повернувся на початку 1898 р. до Львова, працював в редакції щоденної популярної газети «Діло», став невдовзі редактором «Видавничої спілки». Його політичний авторитет зріс під час виборів до австрійського парламенту (1897–1898).

    Вийшовши 1899 р. з Української Радикальної Партії, В. Будзиновський при підтримці Михайла Грушевського та Івана Франка створив Українську Націонал-Демократичну Партію, основною метою якої було утворення самостійної незалежної української держави.

    Згадував, що під час першого прочитання творів Василя Стефаника професор Степан Смаль-Стоцький заплакав і сказав: Я цікавий, яке вражіння зробить на Поліно (так називали Осипа Маковея через сталеві нерви).

    Посол до Райхсрату (австрійського парламенту, 1907—1908 (обраний у 1907, 1911 роках від округу Бучач — Монастириська — Підгайці; очолював Український парламентський клуб). Коли у вересні 1914 р. Львів зайняли російські війська генерала Брусилова, Будзиновський переїхав до у Відня, став членом Спілки визволення України у Відні. Був делегатом Української Національної Ради ЗУНР як посол до Австрійського парламенту.

    1927 р. заснував ліву, із совєтофільськими тенденціями Українську Партію Праці, якою керував до її ліквідації (1930 р.).