Медведик Петро Костянтинович

    22 жовтня 1925 р. у селянській родині Юлії і Костя Медведиків у с. Жабиня на Зборівщині народився син, якому судилося прославити родину, громаду односельців та за майже півстолітню працю збагатити українську культуру й науку цінними фольклорними і літературно-мистецькими дослідженнями і матеріялами із Західного Поділля.

    Після закінчення філологічного факультету Львівського університету 1952 р. Петро Медведик учителював на Тернопільщині, найдовше у Великому Глибочку (1959—1986), а з 1988 р. був науковим співробітником Меморіального музею С. Крушельницької у с. Біла під Тернополем. Він ніколи не прагнув керівних посад, а як свідомий своєї гідности українець увесь вільний від педагогічної праці час віддавав на пошуки нових відомостей про митців української сцени, фольклористів, талановитих народних співаків, оповідачів, лірників, гибів у львівських і тернопільських архівах, прилучався до студентських фольклористично-діялектологічних експедицій, особливо коли в Тернопільському педінституті зустрів своїх однодумців. Сприятливу атмосферу мав він і в обласному Історико-краєзнавчому музеї, де дух національно-просвітницької праці підтримував історик, археолог і мистецтвознавець Ігор Ґерета, і в академічній бібліотеці ім. В. Стефаника у Львові, де працює доброзичливий краянин Петро Бабляк. Результатом його успішної співпраці теж із краянином Степаном Стельмащуком була поява збірок „Пісні Тернопільщини“ (К., 1989, 1993, 2 випуски).
        Рідне Західне Поділля стало полем інтенсивних пошуків фольклориста-збирача, унаслідок яких читачі отримали збірники „Євшан-зілля. Народні леґенди та перекази Поділля“ (Львів, 1992), „Народні пісні села С. Крушельницької“ (Тернопіль, 1993), „Казки Західного Поділля“ (Тернопіль, 1994), „Село Жабиня на Зборівщині: весілля, народні звичаї та обряди“ (Тернопіль, 1996). До того ж, у багатьох збірниках і часописах він опублікував майже тисячу фольклорних творів різних жанрів, за що був удостоєний 1992 р. звання лавреата Всеукраїнської премії ім. Павла Чубинського.
        Напоєне любов’ю до народної пісні з дитинства серце не знало втоми у збереженні фольклорного скарбу краю.
        Від 1991 р. П. Медведик прилучився до відновленого в Україні НТШ, став членом Секції етнографії і фольклористики та Музичної комісії. Зібравши багато біографічних даних про В. Гнатюка, О. Роздольського, І. Білинського, П. Білинського, Г. Гальку, Д. Глібовицьку, Е. Крушельницьку, М. Капія, І. Ляторовського, К. Рубчакову та ін., він фактологічно виповнив біо-бібліографічний словник українських культурних діячів, здобув заслужену шану громадськости.
        Народна мудрість каже, що в житті, як на довгій ниві, усе буває, але на ниві Петра Медведика нема кукілю і чортополоху, а є добротна золота пашниця, з якої українська суспільність має корисну духовну поживу, а її господар — втіху і життєдайне натхнення на многії і благії літа.