Народився 30 квітня 1948 року в селі Настасів Тернопільського району, Тернопільської області у родині колгоспників. Майбутній поет пройде багато доріг, на його плечі лягло багато випробувань, щоб врешті-решт віднайти свій власний шлях. Але писати він стане згодом. Спершу юнака привабило ужиткове мистецтво, тому після закінчення школи він вступив на відділення кераміки Львівського училища прикладного мистецтва. Вже на другому курсі Славко за власним ескізом виготовляє погруддя Тараса Шевченка, яке при допомозі громади встановив у своєму рідному селі Настасові. За цей вчинок він був переслідуваний та відрахований з училища.

        1969 року Павуляк вступив на філологічний факультет Чернівецького університету. У грудні 1971 року його виключили за пропаганду українського націоналізму: на офіційному вечорі, присвяченому Василю Симоненку, Ярослав узявся коментувати щоденник поета, виданий у Мюнхені і заборонений в Україні. 1972 року Павуляк вступив на філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту . У січні 1973 року на вимогу органів держбезпеки його було відраховано з числа студентів інституту − «за буржуазний націоналізм».
        У 1973 році з першої спроби сільський хлопець вступив до найпрестижнішого тоді Московського літературного інституту ім. М. Горького. Славка помітили. Його вірші аналізували і ставили в приклад, а українські студенти привозили їх з Москви і поширювали самвидавом.
        Після закінчення навчання у 1978 році Ярослав Павуляк виїхав у Чехословаччину (м. Братіслава), там працював у Словацькому літературному агентстві, став членом Спілки українських письменників Словаччини, багато подорожував.
        У 1991 р., коли Україна здобула незалежність, повернувся на батьківщину. Тут його творчість отримала нове дихання. Він активно включився в культурно-громадську діяльність, очолив Тернопільський музей політв’язнів, в якому пропрацював до кінця життя. Помер поет 25 листопада 2010 року.
        Його творчий доробок не надто великий. За життя видав три збірки поезій «Блудний лебідь» (1993), «Могили на конях» (1999), «Дороги додому» (2009). Та суть не в тому, бо як пише про Павуляка-поета літературознавець Петро Сорока, «досить прочитати будь-яку ліричну мініатюру чи більший за обсягом твір, аби відчути що це справжня поезія. Поетів такого рівня в Україні одиниці». Кожна його поезія насичена художньою органікою, ніби відчеканена із дорогоцінних металів і оздоблена надзвичайної краси перлами.