ВОЛОДИМИР БАРВІНСЬКИЙ
 
Володимир Барвінський - український публіцист, історик, соціолог, літературний критик, перекладач.
В українському громадсько-політичному, літературному житті 70-х початку 80-х років XIX ст. йому належить одне з помітних місць. Пробував свої сили на ниві художнього слова. Одначе сталося так, що впродовж багатьох десятиліть його ім'я несправедливо замовчували, його творчість тенденційно критикували, показували у викривленому, сфальсифікованому світлі.
В. Барвінський народився 25 лютого 1850 р. в с. Шляхтинці, нині - Тернопільського району в родині священика. Вчився у народній школі рідного села, а згодом у Тернопільській гімназії (1861 - 1867). Нещасливий випадок, що трапився в 14-річному віці, підірвав його здоров’я, ізолював від ровесників. З того часу Володимир усамітнився біля книжок.
Дитинство хлопця правдиво змальоване в автобіографічній повісті “Скошений цвіт” (1877).
У 1869 р. В. Барвінський вступив на правничий факультет Львівського університету. Він - засновник і редактор “Діла”, найбільшої української газети в Галичині, що майже безперервно виходила від 1880 до 1939 р., а наприкінці 1860-х рр. належав до засновників товариства “Просвіта” та Руського товариства педагогічного. З 1872 р. В. Барвінський служив у Львівських адвокатських канцеляріях, водночас працював на громадській ниві.
Під псевдонімом Василь Барвінок він опублікував повісті “Скошений цвіт” (1877) і “Сонні мари молодого питомця” (1879). У цих творах автор порушив проблеми життя українців Галичини, торкнув болючих питань суспільного й національного розвитку, намагався вказати шляхи виходу з неволі.
Автор виходив за межі традиційної “селянської” теми своїх попередників і сучасників та робить прорив до зображення життя інших суспільних верств.
У середині 1870-х років В. Барвінський написав повість “Безталанне сватання”, де зумів висвітлити характерні подробиці з життя вчительства, чиновництва, попівства, селянства, польської шляхти, в окремих епізодах, зокрема, в описах панського бенкету, він вдало користував сатиричними засобами викриття.
Повісті В. Барвінського, як і ранні оповідання “Тридцять літ тверезості”, “Мужик і пан” та “Химерні любощі” розширюють наші уявлення про західноукраїнську прозу 70-х років ХІХ століття.
У творчому доробку письменника - переспіви сербсько-хорватських народних пісень “Косове поле” і “Сон цариці Милиці”. Виступав із статтями на політичні, суспільні, культурно-освітні й літературні теми в часописах “Діло”, “Правда” та з популярними книжками “Просвіти” для селян, у яких сміливо й наполегливо боровся за визнання та ствердження своєї нації, захищаючи знедолений український люд. Видав у Львові “Бібліотеку найзнаменитіших повістей”, в якій вийшли перші переклади українською мовою Ч. Діккенса, Е. Золя, Г. Флобера, Е. Ожешко, І. Тургенєва (“Дим”), М. Гоголя (“Мертві душі”).
30 листопада 1880 р. організував перше українське народне віче у Львові, учасники якого вимагали від австрійських властей поліпшення державно-економічного становища галицьких українців, надання їм політичних, економічних, культурних прав.
Володимира Барвінського, хоч був ще молодий, уважали провідником партії народовців у Галичині. Працював і мешкав у редакції.
Життя В. Барвінського обірвалося 3 лютого 1883 р. Не дивно, що на його смерть відгукнулися найвизначніші галицькі поети того часу Іван Франко і Корнило Устиянович. І.Франко написав вірш “На смерть бл. п. Володимира Барвінського дня 22 січня (3 лютого) 1883р.”
Передчасна кончина сколихнула весь Львів. В. Барвінського поховали на центральній алеї Личаківського цвинтаря, поряд з родинною гробницею О. Барвінського та М. Шашкевича.