18-19 жовтня 2011 року представники органів місцевого самоврядування України перебували у місті Познань Республіки Польща. Делегація з Тернопільської, Вінницької, Кіровоградської, Харківської і Донецької областей брали участь у Міжнародному науково-практичному семінарі “Реформування місцевого самоврядування”. До участі у заході колег з України запросив Маршалок Великопольського воєводства Марек Возняк. З деталями візиту у Польщу читачів “Подільського слова” знайомить учасник делегації, Байковецький сільський голова, голова асоціації сільських та селищних голів Тернопільського району Анатолій Кулик.

— Анатолію Романовичу, Ви ознайомилися з особливостями польського реформування місцевого самоврядування. Прокоментуйте, будь ласка, результати поїздки.

— Головною метою цього заходу було вивчення досвіду становлення та функціонування польської моделі влади. Польський досвід зміни моделі влади на користь громади є зразковим для України і дуже цінний особливо сьогодні, коли час реформи місцевого самоврядування у нашій країні назрів. Ця реформа дозволила польському самоврядуванню міцно стати на ноги та перебрати на себе практично всі функції щодо забезпечення життєдіяльності громади. Вона дозволила самоврядним органам відчути себе справжніми господарями на своїй території. Але головне, що дала полякам реформа місцевого самоврядування, – це фінансову самодостатність. Адже більшість податків, які збираються на території гміни чи повіту, там же і залишаються. Це дало полякам ті результати, якими вони сьогодні пишаються. Використовуючи досвід сусідів-партнерів, українці можуть комплексно підійти до реалізації вітчизняної реформи самоврядування та принести максимальну користь своїй громаді, не повторюючи помилок сусідів.

— Серед пострадянських країн Східної Європи найбільш вдалу реформу місцевого самоврядування провела Польща. За 14 років реформи нашим сусідам вдалося не тільки вибудувати демократичну, прозору та надійну систему місцевого самоврядування, але й децентралізувати владу та виконати рекомендації Європейського Союзу щодо цього процесу. Україна поки що лише стоїть на порозі реформування. Що об’єднує українське і польське місцеве самоврядування та їх основні відмінності?

— Спільним для обох країн є власне їх фундамент – люди. Вся система місцевого самоврядування повинна бути побудована з відповідними умовами для проживання громадян. Але місцеве самоврядування, яке сьогодні є у нас і в Польщі – різні сторони медалі, цілком віддалені поняття. У Польщі лише частина місцевих і регіональних завдань реалізовується урядовою адміністрацією, яка безпосередньо підлягає Раді Міністрів, прем’єр-міністру або окремим міністрам. Основна кількість адміністративних завдань, які не мають загальнодержавного значення, виконується територіальним самоврядуванням в особі самоврядних органів, підпорядковані місцевій або регіональній спільноті, яка представляє її інтереси. З 1 січня 1999 року в Польщі існує триступенева структура територіального самоврядування: гміна-повіт-воєводство. Що характерно, польське територіальне самоврядування не має ієрархічної структури. Гміна, повіт і воєводство є незалежними одне від одного і разом підпорядковуються нагляду винятково з боку державної адміністрації, регіональних рахункових палат у межах, визначених законом. Ще однією сильною стороною польської реформи є укрупнення територіальних одиниць. Введення до адміністративної системи великих самоврядних воєводств мало на меті утворення сильних регіонів, які могли б конкурувати з регіонами інших держав після вступу Польщі до Євросоюзу. У Польщі є 16 воєводств, у той час в Україні – 24 області, два міста, що мають особливий статус Київ і Севастополь та АРК Крим. Ще показники для порівняння: в Польщі 379 повітів і 2 479 гмін, кожна гміна об’єднує 10-12 сіл. Україна нараховує 492 райони і 11 549 (!) сільських та селищних рад. Ще одним цікавим моментом у польському самоврядуванні є те, що і гміна, і повіт займаються питаннями працевлаштування своїх громадян самостійно, центрів зайнятості у них не існує. Вони здійснюють моніторинг найближчих бізнесових об’єктів, які планують будувати, розширювати виробництво. Тут дуже багато логістичних центрів, які включають у свою структуру спеціалістів різного спрямування, що вивчають перспективні проекти на майбутнє, людей якого професійної кваліфікації потрібно залучати у ці процеси і “замовляють” їх уже зі шкіл та ліцеїв країни, таким чином забезпечуючи гарантоване і перспективне працевлаштування молоді. Вважаю, на це нам потрібно звернути особливу увагу у своїй країні.

— Чи можна сьогодні впевнено сказати, що адміністративна система в Польщі повністю знаходиться під реальним контролем громадян?

— Можна. Виборча система в Республіці Польща поділяється на три рівні. Найнижчий рівень – гмінний. Це відповідник наших виборів до сільських, селищних та міських рад. Наступний рівень – повітовий, або, на український лад, районний. І найвищий рівень – воєводський, тобто обласний. На рівнях повіту та воєводства вибори відбуваються за пропорційною системою. Основна відмінність виборчої системи Польщі від української, яка працювала до 2010 року, – це відкриті партійні списки, завдяки яким виборці можуть обирати собі не лише партійних представників, а й особистостей, яким вони найбільше симпатизують. Окрім цього, на двох найнижчих рівнях населення обирає війтів (бургомістрів), президентів та старостів, які очолюють, відповідно, гміни, міста та повіти. Але, на мою думку, говорити потрібно не про саму систему виборів, а про суб’єктів виборчого процесу, їхню політичну культуру. Для прикладу, як мені відомо, у виборах до місцевих рад у Польщі кількість партій та виборчих блоків, які беруть участь у виборах на воєводському рівні, коливається в середньому від 10 до 15. Для нижчих рівнів цей показник ще менший. Тобто, виборець може ознайомитись із програмами всіх партій та блоків і зважено зробити свій вибір.

— Що собою являє бюджет на рівні гміни, повіту, воєводства? Як він утворюється та його функціональне призначення?

— Фінанси органів місцевого самоврядування Польщі складаються із власних прибутків, утворюючи так звані незалежні бюджети. Вони складаються з надходжень із встановлених на підставі окремих законів податків, надходження з оплат, доходів, які отримуються окремими підрозділами гмін та надходження від бюджетних підприємств, з майна гміни, спадщини, записів, дарчих, доходів з грошових покарань та штрафів. Окрім того, тут є трансфери з Державного бюджету, від інших підрозділів територіального самоврядування або з інших джерел: дотації без вказання мети призначення, цільові дотації на часткове фінансування власних завдань гміни або на завдання, замовлені від адміністрації, та дотації із структурних фондів. До державного бюджету з прибуткового податку фізичних осіб, які проживають на території Польщі, надходить: від гміни – 39,34%, повіту – 10,25%, воєводства – 1,60%. З прибуткового податку від юридичних осіб: гміни – 6,71%, повіту – 1,40%, воєводства – 14,75%. Під час поїздки ми відвідали гміну Курнік – адміністративну одиницю Познанського повіту Великопольського воєводства, бюджет якої складає 75 млн. злотих, з яких до державного бюджету вилучається всього 1,5 млн. злотих. Основний бюджет польської гміни складається із плати за нерухомість та з прибуткового податку фізичних осіб. За 1 кв. м земельної ділянки, яка використовується у комерційних цілях, у бюджет громадяни Польщі сплачують 20 злотих у рік. У бюджет тієї чи іншої територіальної громади України від нормативної грошової оцінки надходить від 3 до 12 %, що значно нижче, ніж у Польщі. Тому готовність вкладати кошти інвесторам в українські землі очевидна. До того ж, не секрет, що у нас дешева робоча сила. Ми повинні підготувати для роботи іноземного бізнесу в нашій країні усі умови, але й разом з тим максимально, відповідно до чинного законодавства України, отримувати з цього свій заслужений дохід у сільські, селищні, районні та обласні бюджети.

Підсумовуючи додам, що в обох країнах завжди можна знайти причину невиконання того чи іншого завдання, найважче – обрати засоби виконання. Досвід реформування в Польщі наштовхує на висновок: місцеве самоврядування є, воно дієздатне, змінює себе та змінює свою країну. Який сценарій розвитку обере Україна – залежить від політичної волі керівництва держави.

(Газета "Подільське слово")